Київський університет було засновано при імператорі Миколі I на заміну Волинського ліцею в Кременці. 8 листопада 1833 року вийшов Указ про заснування університету Св. Володимира. Цим Указом передбачалось створення двох факультетів: філософського та юридичного. Урочисте відкриття відбулося 15 липня 1834 року. Заняття в Київському університеті почалися 28 серпня 1834 року.

Заняття на юридичному факультеті розпочались фактично у 1935 році, а не у 1934 р. у складі 35 студентів. Це пояснювалось тим, що не вистачало професорсько-викладацького складу. Із семи кафедр, що планувалося відкрити на факультеті була кафедра енциклопедії законознавства та російських державних законів (нині кафедра теорії та історії права та держави).

На кафедрі вже з моменту заснування Київського університету працювали видатні професори-юристи, які заклали основи юридичної науки, ознаменувавши повний переворот в історії правознавства України і Росії.

Основою кафедри енциклопедії законознавства та російських державних законів стали відомі професори. Серед них особливо виділявся Костянтин Олексійович Неволін (1806-1855) – фундатор нової науки правознавства не тільки в Україні, але й у Росії. Одним із найважливіших напрямків його робіт було звернення до проблем виникнення та історичного розвитку права, зокрема спроба пояснення його закономірностей, кодифікація та ін. Ідеї вченого, сприяли розвитку вітчизняної правової науки, розробці оригінальних концепцій з використанням елементів різних правових шкіл і течій.

Він слухав лекції відомих німецьких вчених-правознавців, серед яких особливо слід відзначити Г. Савіньї (1779-1861), а також В. Гегеля (1770-1831). Тому недарма у роботах К.О.Неволіна відчутний вплив отриманої автором спочатку духовної освіти, а потім правових ідей німецьких філософів.

У Київському університеті викладання енциклопедії законознавства почалося з часу заснування юридичного факультету. До 1843-44 учбового року лекції з цієї навчальної дисципліни читав К.О. Неволін, який саме в Київському університеті в 1839-1840 роках написав фундаментальну працю «Энциклопедия законоведения».

Ця робота була змістовною, написана з використанням джерел, приведених у певну систему, глибоким аналізом багатьох теоретичних питань. «Энциклопедия законоведения» К.О.Неволіна за рівнем не поступалася відомим юридичним енциклопедіям зарубіжних країн, а в деяких питаннях і перевершувала їх. Жоден твір на той період не охопив стільки відомостей з теорії права, як ця фундаментальна праця.

Його підхід до співвідношення теоретичних знань і їх практичне застосування є однією з фундаментальних методологічних проблем і на сучасному етапі. Він вважав, що практика є тим плацдармом, на якому перевіряється обгрунтованість теоретичних розробок і сприяє вдосконаленню законодавства.

З переходом К.О.Неволіна до Санкт-Петербурзького університету викладання енциклопедії законознавства було покладено на Миколу Дмитровича Іванішева (1811-1874), але із тимчасовим закриттям університету він не зміг приступити до читання лекцій. Професор М.Д. Іванішев відіграв значну роль у становленні і розвитку історико-правової науки в Україні і Росії. Київському університету М.Д. Іванішев присвятив половину свого життя як професор і декан юридичного факультету з 1848 по 1861 рік, ректор з 1863 по 1865 рік і почесний член університету.

Правова концепція вченого орієнтована на глибоке вивчення численних історичних фактів. М.Д.Іванішев здійснював систематизацію законів і подавав цілу розгорнуту схему історичного розвитку законодавства. Науковець намагався показати справедливу історію народу, розкриваючи при цьому і її негативні сторони, а також загальний розвиток права та його національні особливості.

О.В.Романович-Славатинський був першим професором, що читав на юридичному факультеті курс «історії політичних і правових вчень», досліджував окремі інститути державного права.

Протягом 1844-1846 років енциклопедію законознавства викладав Г.О. Цвєтков. У 1846 році прибув з-за кордону М.І. Пилянкевич, де він спеціально готувався для викладання енциклопедії законознавства.

На юридичному факультеті Київського університету М.І. Пилянкевич читав загальну частину енциклопедії законознавства й історію філософії законодавства по дві години на тиждень. Результатом цього стала його праця «История философии права.

Період після реформ 60-х років на юридичному факультеті, зокрема на кафедрі енциклопедії права, відзначений підвищенням творчої активності вчених, виходом у світ фундаментальних праць у галузі права.

З 1858 року по 1877 рік енциклопедію законознавства, яку в зв’язку з введенням університетського Статуту 1863 року було перейменовано в енциклопедію права, по одній годині на тиждень викладав Микола Карлович Ренненкампф (1832-1899). Основна його праця «Очерки юридической энциклопедии», яка перевидавалась декілька разів. Вчений читав енциклопедію права, історію філософії права та історію іноземних законодавств. У 1883 році М.К.Ренненкампфа було обрано ректором Київського університету, і обіймав він цю посаду до 1890 року.

У своїй науковій діяльності М.К.Ренненкампф намагався завжди бути на рівні світових досягнень юридичної науки.

Він вивчав багато юридичних дисциплін, але основну увагу вчений зосередив на питаннях теорії права як самостійної дисципліни. Його цікавили проблемні питання, такі як виникнення права, його форми, співвідношення права і моралі, відношення права до держави та ряд інших.

У 1877 році для викладання енциклопедії на юридичний факультет Київського університету прибув М.І.Хлєбніков. Він очолював кафедру енциклопедії юридичних і політичних наук з історією і філософією права до 1880 року. Написав такі праці: «Право и государство в их обоюдных отношениях», «О влиянии общества на организацию государства» та ін.

З 1894 до 1898 року енциклопедію права викладав М.К.Ренненкампф, а історію філософії права – Євген Миколайович Трубецькой (1863-1920), але вже з 1898 року до 1906 року й енциклопедію права, й історію філософії права викладав Є.М. Трубецькой. Він був видатним мислителем, роботи якого увійшли в золотий фонд вітчизняної правової і філософської думки. Він видав свої «Лекции по энциклопедии права», які було надруковано у 1899 році, «Энциклопедию права» — у 1906 році, а в 1907 році вийшли друком «Лекции по истории философии права».

Є.М.Трубецькой з усіх теоретиків права Київського університету використовував доктрину відродженого природного права найширше.

З 1914 по 1916 роки в Київському університеті Євген Васильович Спекторський (1875-1951) викладав енциклопедію права і був завідуючим кафедрою. За високий професіоналізм і значні досягнення в науковій сфері Є.В.Спекторського було обрано в 1918 році деканом юридичного факультету, а потім ректором Київського університету. Після встановлення Радянської влади в

Україні Є.В.Спекторський вимушений був емігрувати в Чехословаччину.

Є.В.Спекторський написав близько 150 праць – серед юридичних робіт можна назвати «Энциклопедию права», «Пособие к лекциям по истории философии права», і ряд інших.

Важливо зазначити, що вчені Київського університету намагалися вивести українську і російську юридичну науки на один рівень з європейською. Тому результатом їхньої плідної праці стала розробка багатьох оригінальних ідей і підходів.

Вагомий внесок у розвиток історичної науки зробив Михайло Флегонтович Владимирський-Буданов (1838-1916)

Найбільше М.Ф. Владимирського-Буданова цікавила історія російського права, яке стало об‘єктом спеціальних досліджень в історичному плані.

М.Ф. Владимирський-Буданов намагався з’ясувати історію російського права з усіма його загальнолюдськими рисами і національними особливостями.

Вченого вважали «родоначальником нової західноруської галузі нашої науки». Найбільш цікавим з цього погляду є «Обзор истории русского права», який був навчальним посібником не тільки в Київському, але й інших університетах України та Росії.

У його роботах порушувалися питання загальної теорії права.

М.Ф. Володимирський-Буданов приділяв велику увагу вивченню питання походження права і вважав, що першоджерелом права є природа людини. Відмінність права у різних народів вчений пояснював рівнем розвитку економічних, культурних і релігійних особливостей.

Важливо наголосити, що теорія права у Київському університеті не була відірвана від загального розвитку світової правової науки, а використовувала її досягнення і одночасно мала свій позитивний вплив на той або інший напрям.

Юридичний факультет у складі Київського університету проіснував до 1920 року, коли, згідно з розпорядженням Наркомосвіти УРСР №38 від 23 липня 1920 року, університет було ліквідовано.

У 1920 р. наказом Київського ГубВНО Київський університет було реорганізовано в зв’язку із реформою вищої школи і на його базі створено Вищий інститут народної освіти ім. М.М.Драгоманова. (ВІНО). У 1926 р. його було перейменовано в Київський інститут народної освіти (КІНО). У 1922 р. юридичний факультет було передано в Інститут народного господарства з метою наблизити юриспруденцію до потреб народного господарства. Замість кафедри було створено предметну комісію загальної теорії права, яку очолював проф. Р.М.Розанов. Вступ до науки права читав проф. Р.М.Бобун, курс з історії права — М.П.Василенко, історії політичних вчень — проф. В.І.Бошко.

Відповідно до постанови ЦВК СРСР від 19 вересня 1932 р. Народний Комісаріат освіти УРСР ухвалив з 1 вересня 1933 р. поновити діяльність Київського державного університету, а юридичний факультет у складі університету відкрито лише в 1936/1937 учбовому році. В цьому році була також відновлена кафедра теорії та історії держави і права.

З поверненням юридичного факультету до складу Київського університету у 1937 році на відновленій кафедрі працювали: проф. І.В. Бошко, який читав такі дисципліни як історія політичних вчень, теорія держави і права, проф. Д.М.Гершонов – декан юридичного факультету, доц. Б.С.Разін – декан юридичного факультету.

Хоча юридичний факультет до Вітчизняної війни проіснував всього п`ять років, але за цей короткий час було надруковано ряд монографічних досліджень.

Із 1937 по 1940 р.р. на факультеті проводилися різні організаційні зміни, а з початком Великої Вітчизняної війни (1941– 1945 р.р.) юридичний факультет у складі університету у вересні 1941 року був евакуйований до міста Кзил-Орда Казахської РСР, де на базі Київського і Харківського університетів був створений Об’єднаний Український державний університет.

На підставі постанови Ради Народних Комісарів УРСР та ЦК КП(б)У №522 від 14 грудня 1943 року наприкінці грудня 1943 року було поновлено діяльність Київського університету.

У складі факультету в 1943-1944 навчальному році було дві кафедри: кафедра теорії держави і права і кафедра цивільного права. У 1944-1945 навчальному році було організовано ще дві кафедри – кримінального права та історії держави і права.

У 1946-1947 учбовому році кафедри історї держави і права та теорії держави і права об’єднано в єдину кафедру теорії та історії держави і права.

На кафедрі працювали проф. В.І.Бошко, який з 1944 по 1949 р.р. завідував кафедрою, П.К.Стоян (завідував кафедрою з 1949 по 1950 р.р.), проф. В.С.Покровський (завідував кафедрою з 1950 по 1952 р.р.), проф. В.І.Лісовський (завідував кафедрою з 1953 по 1954 р.р.), С.О.Макогон (зав. кафедрою з 1954 по 1959 р.р.), проф. П.О.Недбайло (зав. кафедрою з 1959 по 1974 р.р.). У цей період на кафедрі працювало багато видатних і шанованих викладачів теоретиків й істориків держави і права: П.К. Бонташ, А.П.Таранов, О.Ф.Гранін, В.В.Копейчиков, М.Ф.Закревський, Р.Д. Сінельникова, Є.Л.Курішков, М.В.Вітрук, А.Б.Дубровіна, В.М.Катрич, А.П.Ткач, Є.В.Назаренко, Л.Л.Потарикіна, Є.А.Тіхонова, Н.С.Прозорова, В.П.Марчук, М.П.Стеценко, В.В.Хірсін, О.О.Шевченко й інші.

У 1972 р. кафедру теорії та історії держави і права було поділено на дві кафедри – теорії держави і права та історії держави і права. Кафедрою теорії держави і права завідували проф. П.О.Недбайло (1972–1974 р.р.), проф. Назаренко Є.В. (1974–1979 р.р.), проф. Прозорова Н.С. (1979–1984 р.р.), проф. Тихонова Є.А. (1984–1986 р.р.).

У 1986 р. ці дві кафедри знову були об’єднані в одну кафедру теорії та історії держави і права, яку очолював проф. А.П.Ткач (1986–1990 р.р.).

Значний вклад у розвиток юридичної науки в радянський період вніс заслужений діяч науки УРСР, проф., член-кор. АН України, зав. кафедрою теорії та історії держави і права П.О.Недбайло (1907–1974 р.р.). Праці П.О.Недбайла по дослідженню норм радянського права, їх тлумаченню і застосуванню, по розробці основних принципів права внесли суттєвий вклад у вітчизняну юридичну науку.

Проф. П.О.Недбайло користувався великою повагою і популярністю в науковому світі, вирізнявся широкою науковою ерудицією, педагогічним талантом, високою культурою та принциповістю. Нагороджений Золотою медаллю ООН.

З 1949 р. по 1990 р. питаннями історії держави і права зарубіжних країн займався В.М.Катрич, який був завідуючим кафедрою теорії держави і права (1950–1952 рр.), а також деканом юридичного факультету (1954–1957 р.р.).

В.М.Катрич був учасником Другої Світової війни і нагороджений орденами та 18-ма медалями. Він є автором понад 70 наукових та навчально-методичних праць.

Дослідженнями проблем з історії політичних і правових вчень на кафедрі (з 1963 по 1987 рр.) займалася проф. Н.С.Прозорова. Вона написала понад 60 наукових робіт, в т.ч. «Історія політичних і правових вчень», «Політико-правові погляди Джона Лільберна», «Політико-правові погляди М.А.Бакуніна», «Політико-правові погляди Т.Мора», тощо.

Н.С.Прозорова була учасником Великої Вітчизняної війни і нагороджена орденами «Красная Звезда», «Вітчизняної війни ІІ ступеня», «Слави ІІІ ступеня» і багатьма медалями. Наталія Сергіївна все життя присвятила науці, була професіоналом своєї справи і великим педагогом, завжди відстоювала ідеї добра і справедливості, виділялась своєю принциповістю і добротою, чим викликала особливу повагу не тільки серед професорсько-викладацького складу, але й серед студентів і аспірантів. Своїми лекціями вона вводила слухачів у непізнаний світ права.

Всю свою наукову роботу проф. А.П.Ткач (1924-1990) присвятив дослідженню історії держави і права України. Працював заступником декана факультету (1962–1963 рр.), завідувачем кафедри історії держави і права (1972–1986), об’єднаної кафедри теорії та історії держави і права ( 1986–1990). Він був учасником Великої Вітчизняної війни та нагороджений багатьма орденами та медалями.

Він опублікував понад 120 наукових праць, в тому числі 9 монографій з історії держави і права України, в т.ч. «Історія кодифікації дореволюційного права України» (1968).

Аналогічними питаннями з історії держави і права України з 1973 по 1997 р.р. займалася проф. Л.Л.Потарикіна, учасник Другої Світової війни, лауреат Державної премії УРСР у галузі науки та техніки (1981). Вона є співавтором великої наукової праці «Історія держави і права Української РСР (т. 1–2, 1987)». За бойові заслуги в період війни нагороджена орденами та медалями.

Науково-педагогічною діяльністю в галузі теорії держави і права з 1946 по 1994 роки займалася проф. Є.В.Назаренко. Вона опублікувала багато наукових праць, в т.ч. «Теорія держави і права» (1958, 1961), «Соціалістична правосвідомість і радянська правотворчість» (1968), яка перекладена на німецьку мову. Брала участь у розробці Концепції розвитку законодавства України 1997–2005 рр., Концепції державно-правової реформи (1997), співавтор Коментаря до Конституції України і багато інших.

З 1971 по 1978 рр. на кафедрі працював професор В.В. Копейчиков (1923–2002), заслужений діяч науки і техніки України й академік АПН України, учасник Другої Світової війни. Він написав велику кількість праць з теорії держави і права, в т.ч. «Загальна теорія держави і права» (1995–2000), «Механізм радянської держави» Досліджував проблеми з конституційного процесу, теорії прав людини.

Проблемами теорії держави і права й державним правом з 1973 по 1990 рр. займалась проф. Є.А.Тихонова. Вона автор понад 100 публікацій, в т.ч. 5 монографій. З 1984 по 1986 рр. працювала завідувачем кафедри теорії держави і права. Ветеран праці, академік АПН України.

У складі робочої групи Конституційної комісії Верховної Ради України працювала над розробкою перших проектів Конституції незалежної України (1991-1994). Досліджувала проблеми теорії держави і права.

З 1963 по 1971 р.р. на кафедрі працював відомий вчений і практик проф. М.В.Вітрук. Пізніше він працював у Інституті держави і права АН СРСР та інших вузах Москви. З 1966 по 1971 р.р. працював у складі делегації Української РСР у Комісії ООН з прав людини. З 1991 р. — суддя Конституційного суду Російської Федерації, в.о. Голови Конституційного суду Російської Федерації. Досліджував проблеми правового статусу особи, методології права, правової кібернетики тощо.

З 1970 року значний внесок у розвиток історії політичних і правових вчень вніс В.П. Марчук. Він написав значну кількість праць, серед яких дві монографії з соціології права (про концепцію «вільного права» Є.Ерліха), підручник з історії політичних і правових вчень.

З 1984 р. – 1985 р. він був радником декана юридичного факультету Центрального університету Лас Вільяс у Республіці Куба.

Вагомий внесок у розвиток юридичної науки України і зокрема теорії держави і права та становлення і розвитку самої кафедри як науково-педагогічного колективу вніс проф. М.І.Козюбра. З 1990 по 1996 рр. він був завідувачем кафедри теорії та історії держави і права. Микола Іванович завжди відрізнявся неординарністю мислення, вмінням розв’язати найскладніші проблеми права та держави. Він ніколи не залишався байдужим до процесів праводержавотворення в Україні.

Микола Іванович фактично був першим серед українських правознавців другої половини XX ст., який започаткував у вітчизняній юридичній науці відновлення наукового інтересу до філософських аспектів права.

З 1996-2003 рр. він працював суддею Конституційного суду України і за сумісництвом продовжував працювати на кафедрі теорії та історії держави і права.

Сфера наукових інтересів: проблеми теорії права та держави, філософії права, конституційного права. Брав участь у розробці проектів Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, інших законопроектів.

М.І. Козюбра підготував більше 40 кандидатів та 10 докторів юридичних наук.

Він є автором понад 250 наукових праць, у тому числі 17 монографій (індивідуальних і колективних), чотирьох підручників і навчальних посібників.

З 1985-2011 рр. на кафедрі теорії та історії держави і права працював М.І.Неліп, професіонал своєї справи, дипломат за покликанням. У 1996-2003 рр. викладав на кафедрі зовнішньої політики та міжнародного права, перший проректор Дипломатичної Академії при Міністерстві закордонних справ України.

Підготував до захисту докторську дисертацію на тему: «Понятійно-категоріальний апарат сучасних теорій конституціоналізму», однак, на жаль, у зв’язку з передчасною смертю не встиг її захистити.

З вересня 1995 р. по червень 2011 р. на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права працював В.А.Чехович.

Він читав такі нормативні курси і спецкурси: «Історія держави і права України», «Історія конституціоналізму України». Під його керівництвом захищено 6 кандидатських дисертацій. Автор більш 120 наукових праць, з них 2 монографії, 8 розділів у колективних монографіях, 90 наукових статей.

У 1984-2004 рр. на кафедрі теорії та історії держави і права працював В.Є.Мармазов. У 2003-2005 р.р. – заступник Міністра юстиції України. У 2010-2011 – зсатупник міністра економіки України. З 2011 по 2017 Сфера його наукових інтересів: історія держави і права зарубіжних країн, міжнародне судочинство та арбітраж, європейське право прав людини, право Ради Європи.

З 2006 по 2011 рік працював завідувачем кафедри теорії та історії держави і права І.А.Безклубий.

Викладав нормативні і спецкурси: «Методологія та організація юридичних досліджень» і «Юридична відповідальність». Підготував 3 кандидатів юридичних наук.

Сфера наукових інтересів: теорія права, історія українського права, римське право, методологія юридичних досліджень, юридична відповідальність, ґенеза української правової думки та ін.

Автор понад 100 наукових та навчально-методичних праць.

З 1996 р. по 2014 р. А.Д.Машков працював спочатку асистентом, а потім доцентом кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету.

Сфера наукових інтересів: проблеми теорії держави і права, методологія науки, проблеми меж державного втручання в рамках синергетичного підходу.

З 1971 р. на кафедрі теорії та історії держави і права працював асистентом, доцентом і професором О.О.Шевченко Він займався дослідженням проблем історії держави і права України та зарубіжних країн. Автор понад 50 публікацій Підготував 9 кандидатів юридичних наук.

У 2011 році відповідно до наказу ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 23.02.2011 року реорганізовано кафедру теорії та історії держави і права на кафедру теорії права і держави та кафедру історії права та держави.

З 2012 року по 2014 рік в.о. завідувача кафедри теорії права та держави юридичного факультету був проф. О.В.Зайчук.

З 2014 року по 2016 рік в.о. завідувача кафедри теорії права та держави юридичного факультету був доц. — О.М.Ковальчук.

З лютого 2016 по вересень 2016 рік в.о. завідувача кафедри теорії права та держави юридичного факультету проф. Малишев Б.В.

З 2016 по 2020 рік завідувач кафедри теорії права та держави юридичного факультету проф. С.В. Бобровник.

З 2020 року по теперішній час завідувач об’єднаної кафедри теорії та історії права та держави Інституту права проф. С.В. Бобровник.

АВТОР: КОВАЛЬЧУК О. М.